Пробивна, надзвичайно енергійна у своїй пристрасті до музики й водночас позбавлена будь-яких проявів зіркової хвороби – ось як охарактеризувала Наталку, коли побачила її вперше і запросила на інтерв’ю. Корінна львів’янка Карпа, завойовуючи Київ, уже здобула міжнародне визнання. Її пісня «А калина не верба» у ротації на радіостанціях Польщі, Чехії, Словаччини. Про творчість та особисте життя співачка розповіла СіДу.

– Ваш прорив у Польщі з українською піснею (!), на перший погляд, видається просто надзвичайним. Чим захопили тамтешню публіку?
– Ця історія почалася ще два роки тому. Мій товариш диджей перекинув ремікс знайомим польським, німецьким колегам. Їм сподобалося, відтак почали крутити трек на дискотеках. І тут спрацювала ланцюгова реакція: люди почули на одній вечірці, почали замовляти на другій. Урешті-решт композиція увійшла до кількох польських збірників, серед яких «Найкращі пісні року» і «Мегахіти осені-зими 2007-2008».
Фактично до Польщі запросили через одну-єдину пісню. Тому коли до мене звернулася місцева компанія звукозапису, я сприйняла це за жарт, адже навіть і не мріяла про Польщу. Так-от, підписали договір про надання права на цю пісню і зробили невеличкий тур – шість концертів, зокрема у Варшаві, Гданську, Кракові. Я була шокована, що українська пісня така популярна. Із вдячності захотіла зробити подарунок – перекласти її польською. І що ви думаєте? Поляки на мене так подивилися, покрутили пальцем біля скроні: мовляв, Наталко, якби вона була польською, то не стала б такою популярною. У нас українська мова модна! І навіть не думай писати пісні нашою мовою.
– Подейкують, що на сцену вас привела історія з трагічною смертю коханого. Тоді й написали пісню, з якої почався творчий шлях…
– Було таке. Якби не та історія, я, певно, була б зараз лікарем, заміжня, мала б уже двох-трьох діток. Пісня справді автобіографічна. Але мені досі тяжко згадувати ті часи.
– Тоді поговорімо про теперішнього вашого чоловіка. Він – бізнесмен, людина не публічна. Як ставиться до життя на валізах, що притаманне для всіх співаків? І чи не був би простішим союз творчих людей?
– Ви слушно кажете. По-перше, я постійно у від’їздах, удома можу не з’являтися упродовж двох тижнів. По-друге, біля мене крутиться багато мажорів. А Андрій, як і решта чоловіків, любить, щоб його балували увагою, вислуховували, спілкувалися з ним. Тому, чесно кажучи, нелегко скоординувати стосунки. Гадаю, виручає сила любові.
А щодо творчого союзу, то це теж палиця з двома кінцями. Коли коханий поруч із тобою 24 години, він тебе розуміє, водночас і критикує: те не так, це не так… З людиною, яка не знає тонкощів професії, також складно. Як не крути – непросто. Се ля ві (сміється. – Авт.).
– Продюсерський центр «Ніка» під вашим керівництвом сьогодні опікується кількома проектами. Коли з’явилася ідея його організувати і за яким принципом відбираєте таланти для розкручування?
– Ще на початках творчої кар’єри, під час різноманітних концертів мені доводилося спостерігати невтішну картину: чимало талановитих людей просто зникають, бо не мають пристойного одягу, репертуару і майданчика для виступу. Не повірите, але за те, що мені дозволили заспівати в першому концерті, де виступали Руслана, «ТНМК», заплатила 100 доларів. Тому так сталося, що я зі своєю командою створила продюсерський центр «Ніка». Ми підтримуємо балет «Гледіс», співочий колектив «Гламур» і скрипальку Вероніку Раденко. До речі, ця дівчинка має розкішну зовнішність, чудовий слух, усе грає наживо. Її батьки приїхали з Вінниці до Львова навмисне, щоб дитина вчилася у консерваторії. Я почала возити дівчинку з собою майже на всі концерти. І вже буквально через місяць посипалися замовлення. Вона помаленьку, але впевнено виходить на високий професійний рівень. Зате ліпше відчує ціну слави.
– Чула, що ви з командою маєте намір переїхати до Києва. Де легше розкрутити в шоу-бізі: у тому ж провінційному Львові, де незначна конкуренція, чи в столиці, де більші можливості?
– Коли є величезне бажання, байдуже, яка географічна точка. І якщо до того бажання докласти ще й зусилля, однозначно буде стовідсотковий результат. Ми справді у вересні плануємо відкрити офіс в Києві. Вже знайшли приміщення. Є професійна команда композиторів, аранжувальників, текстовиків. Гадаю, то буде щось на кшталт радіо «Люкс»: спочатку крутили у Львові, а тепер популярне у всій Україні.
– Розкажіть про творчі плани.
– Зараз мотаюся Україною, Польщею. До Москви гукають. Так, надійшло кілька пропозицій від людини, яка активно працює з російськими зірками. Але імені поки не скажу, щоб не зурочити. Нехай буде маленька інтрига. А ще мене всі мордують сольним концертом: мовляв, ти скрізь співаєш, знімаєш кліпи, коли ж буде той сольник? Так, я над цим працюю. Вже зараз могла б зробити простенько, але хочу, щоб було грандіозно. До речі, дуже великий досвід дає Європа, та сама Польща. Сьогодні пісеньку «А калина не верба» розкручують у Словаччині й Німеччині. Тому ще й туди поїду. Наберуся там досвіду, і вже тут покажу клас.



Алла ОЖИЄВСЬКА