СіД розмовляв із підступною спокусницею Юрія Нікуліна в «Діамантовій руці» та закоханою у Штірліца німкенею Габі («17 митей весни»).

«СВЕТОЧКА СВЕТЛИЧНАЯ – ДЕВОЧКА ОТЛИЧНАЯ!» – так 68-річну Світлану Афанасіївну Світличну відрекомендували на нещодавньому XI Міжнародному кінофестивалі у Бердянську. Організатори не лестили одній із найвідоміших та найпопулярніших кінозірок радянського екрану. По-перше, жінкам завжди вісімнадцять і ні на секунду більше, а по-друге, Світлана Світлична, точніше те, як чудово вона виглядає, – найкраще підтвердження. Коли акторка з’явилася на бердянському пляжі в купальнику та елегантній шапочці, відпочивальники легко могли подумати, що знаменитий епізод «Не винна я! Він сам прийшов» з «Діамантової руки» фільмувався зовсім недавно. Тому що її ідеальну фігуру роки не зіпсували. А про справжній вік актриси розповідають хіба очі, у яких стільки глибини та житейської мудрості.
– Світлано Афанасіївно, не так давно вас визнали найелегантнішою білявкою Росії. Як ви сприйняли цю нагороду?
– Звісно, з гумором. Ця акція була гумористичною, про що свідчить і головний приз – «Золота шпилька». Але надзвичайно приємно стати визнаною красунею поряд з такими, як Ксенія Собчак, Настя Волочкова, Галина Польських, Ірина Скобцева. Це було дуже несподівано для мене, тому горджуся собою.

«МОЯ ЧУДОВА ФОРМА? ПРОФЕСІЯ ЗОБОВ’ЯЗУЄ!»
Так, я тримаю себе в шорах. Просто наказую бути у хорошій формі. Звичайно, вдаюся до своїх невеличких хитрощів. Наприклад, улюблене вбрання. Маю дуже вишукані речі. Мені подобається їх одягати не через те, що треба провітрювати. Просто люблю відчувати себе в них молодою та ефектною жінкою. Отак і доводиться тримати марку найелегантнішої акторки. Я вряди-годи одягаю суперсукні, аби упевнитися: вони ще на мене не замалі.
Перед поїздкою на фестиваль до Бердянська знала, що доведеться вийти у купальнику на пляж. Дорогі фітнес-клуби не для мене. Але вдома виконала кілька вправ з гімнастики, підтягнула м’язи, скинула зайві кілограми. Ну і результат не забарився. Уявіть, як приємно було бачити захоплення глядачів. Адже вони добре мене знають і легко визначать справжній вік...
– Мали спокусу зробити пластичну операцію? Адже багато акторок, навіть молодих, за допомогою таких маніпуляцій борються з віком...
– Тільки одного разу я пішла на таку авантюру. Подруга порадила за допомогою усіляких ін’єкцій позбутися зморщок над верхньою губою. Ці уколи – така мука! Я страждала цілий тиждень. Але так образливо – зморшки знову повернулися. Відтоді заріклася робити такі процедури.

«ЛОВИЛА ЧОЛОВІКІВ НА ...ОЧІ»
– Не можу втриматися від компліменту: ваші очі так заворожують. Скількох чоловіків вони вам подарували?
О, тепер важко підрахувати (сміється. – Авт.). Заміжньою я була двічі. Перший шлюб із Володимиром Івашовим (секс-символ радянського кіно 1960-х, виконавець головної ролі у «Баладі про солдата». – Авт.) тривав 30 літ, обірвався раптово – після смерті Володі. Згодом були довгі роки самотності, перш ніж я пустила до серця нове кохання. Другий чоловік був на 19 років молодшим від мене. Наш союз не витримав і 30-денного випробування. Розлучалася з ним безболісно, просто сказала, щоб ішов з мого життя. Напевне, зрозуміла, що не змогла покохати по-справжньому. А його любові виявилося недостатньо...
Розумієте, важко покохати вдову, яку так кохав її перший чоловік. У нас з Івашовим вийшла перервана любов, я сказала б навіть підстрелена на злеті. Але однаково вірю, що зможу зустріти справжнє кохання. І якщо так станеться, то чому б не вийти заміж утретє?!
А коли говорити про легкі флірти, які супроводжують у житті кожну жінку, а надто красиву, то рахувати їх немає потреби. У мене закохувалися часто. Ну, наприклад, В’ячеслав Тихонов. Навіть Юрій Гагарін освідчувався! Як тепер кажуть, були й таємні прихильники. Нещодавно читала інтерв’ю італійського режисера Лукіно Вісконті, де він зізнавався, що був закоханий у мої очі і шкодував, що не зміг запросити мене у свою картину.
Утім мені часто казали, що маю гарні очі. Вперше цю жіночу зброю оцінила у стрічці Марлена Хуцієва, в якій грала манекенницю. Вона у фільмі йшла по сервірувальному столу, не зачепивши фужерів, а потім сіла на підвіконні і затягнула «Летят утки». Мої очі показували на увесь екран, і в цьому погляді було усе життя героїні: історія провінційної дівчини, яка приїхала підкорювати Москву, а згодом стала красунею легкої поведінки...

«З ТИХОНОВИМ Я ГРАЛА ВАГІТНОЮ»
– Вас часто називають королевою епізоду. Після «невинної» у «Діамантовій руці» ви стали секс-символом радянського кінематографа. Які з епізодичних ролей найдорожчі Світлані Світличній?
У кіно не буває маленьких чи малозначних ролей. Це класика жанру. Я люблю всі свої ролі, навіть, на перший погляд, непомітні. Часто на екрані у мене було не кілька хвилин, а 20–30 секунд для того, аби розкрити характер персонажа чи лишити загадку. Після фільму «Неосудний», де я зіграла провідницю Віку, жінки буквально завалили мене листами. Просили, аби я вмовила режисерів Ускова та Краснопольського зняти продовження, де моя героїня вийшла б заміж за командира екіпажу. А в тій епізодичній ролі були тільки жести, погляди, без слів...
Пам’ятають і мою сором’язливу німкеню Габі з саги про Штірліца. Я фільмувалася тоді вагітною, у мене був відповідний настрій. Тому ось звідкіля в героїні, по вуха закоханої у Штірліца, та жіночість, яка полонила Тихонова й глядачів.
Пам’ятають і Надю з картини Говорухіна «Місце зустрічі змінити не можна». Моє прізвище у титрах після кожної серії стрічки, хоч я з’явилася там тільки в одному епізоді. Але впевнена, що й головні ролі мені до снаги. Вчитель у ВДІКу – легендарний Михайло Ромм – запевняв, що я можу зіграти будь-який образ. У його постановках на студентській сцені була й Анною Кареніною, й Катюшею Масловою у «Воскресінні»...
– Ваша акторська майстерність пройшла випробовування часом, її гідно оцінили. Але всі завжди і скрізь запитуватимуть: якою сміливою треба було бути, аби фільмуватися оголеною в «Діамантовій руці»…
– Коли мене покликали на роль Анни Сергіївни, я злякалася. Тільки подумайте: 40 років тому радянській дівчині, вихованій в ідеології морального кодексу будівничого комунізму, фільмуватися напівоголеною та в присутності цілої армії малознайомих чоловіків із знімальної групи! Тоді вся кіностудія збіглася подивитися, як Світлична роздягатиметься... Це дуже конфузило, але виручив Юрій Володимирович Нікулін. Він мене підтримав: «Світлано, не переймайся. Дивися на мене, я своя людина». Ось так кувався, як ви кажете, секс-символ. Усе решта, той образ у стрічці, я творила сама. Навіть халатик та купальник вибирала без костюмера. І потрапила в десятку! Дотепер чоловіки шукають «такой же, но с перламутровыми пуговицами».
До слова, спочатку на великому екрані «Діамантову руку» демонстрували без цього епізоду. За розпорядженням тодішнього голови Держтелебачення СРСР Лапіна його вирізали. А згодом знову відновили. Кажуть, що сам Леонід Ілліч Брежнєв наказав. Великий шанувальник не міг дозволити, щоб його улюблену комедію показували з купюрами.
– Ви і далі знімаєтесь у кіно?
– Дякувати Богові, ще маю пропозиції. І скажу вам, що я недешева артистка. Мій робочий день на знімальному майданчику коштує 1 000 доларів. Звичайно, так було не завжди. У 1990-х мала період творчого застою. В усіх артистів таке трапляється. Справжнє повернення у кіно відчула в картині Ренати Литвинової «Богиня». Стрічка мені не дуже сподобалася, але самі зніманння – то було щось божественне. Мені здавалося, що я працюю з самим Фелліні... Ренаті вдячна й за те, що після «Богині» про мене відразу всі згадали й почали запрошувати в кіно. Ролі були найрізноманітніші, звичайно, епізодичні. Уявіть: я, блондинка, встигла навіть циганку зіграти!
– Світлано Афанасіївно, що поробляєте на відпочинку?
– Дуже люблю готувати. Велика радість – приймати і пригощати друзів. А ще люблю і вмію створювати красивий та елегантний одяг. Друзі кажуть, що особливо мені вдаються капелюшки.



Наталя ЗВОРИГІНА, Запоріжжя