Ірена Карпа – нестандартна зірка. Вона встигає писати книжки й статті, виступати на сцені з рок-гуртом і вести програми на музичному телеканалі «MTV-Україна». А ще вона славиться гострим язиком...

– Ірено, бігбоси українського МТV репрезентують тебе як обличчя каналу...
– Але ж це напівправда! Якщо ти подивишся на мене більш уважно, то неодмінно помітиш, що я не тільки обличчя, а ще й краса, розум та сумління.
– Можу додати, що й перманентний скандал теж?
– Додавай. Хоча для мене залишається таємницею, як на рівному місці навколо мене виникає те, що потім журналісти називають скандалами й провокаціями. Принаймні свідомо я їх не продукую. Якщо ти про моє «втручання у внутрішні справи незалежної держави Росія» та про «розпалювання міжнаціональної ворожнечі», як писалося в листі великих босів російського МТВ ще величнішим босам до штаб-квартири мережі МТВ у Нью-Йорку, то я тут ні до чого. Не я обирала Настю Каменську та Потапа співати 2012 року в Сочі олімпійський гімн, а російський нарід обирав. Я лише нагадала глядачам, що гімни, присвячені спортивним форумам, складали й співали такі великі музиканти, як Пітер Гебріел, Бйорк, Монсерат Кабальє, Фреді Меркюрі... Зрештою, кожна країна обирає культурних героїв відповідно до свого рівня. Жодного слова брехні. Чого вони образилися? Не розумію...
– У нетрях шоу-бізнесу дивуються твоїй популярності: і для журналу «Плейбой» запрошують позувати, і книжки твої добре продаються, й автографи на вулиці у тебе просять... А сама на зріст маленька, вдяганки носиш якісь незрозумілі, стилісти від тебе у шоці, жереш за трьох, ще й манікюр жахливий. І що людей у тобі приваблює?
– З цим «манікюром» я відписала дві програми. Щоб не завдавати глядачам культурного шоку, я швидко-швидко махала руками, мов пташка крильцями. Виглядало так, ніби вчуся літати. А стилісти вже поставили жирний хрест на власних намірах перетворити мене на Барбі. Я не з тих, які бояться вийти на вулицю без мейкапу. І не поводжуся так, ніби мене безперервно знімають у кіні. Мама нам із сестрою казала: «Головне, щоб дівчатка були розумні». А розумній людині не обійтися без самоіронії. Самоіронія – то вияв свободи, вона допомагає мені не відпрацьовувати чиїсь сценарії, суспільні стандарти та сподівання, а робити те, що хочу сама я. Не можу стверджувати, але мені здається, що людей найбільше в мені приваблює моє відчуття свободи.
– Чи можеш спрогнозувати собі розмірене життя на багато років наперед?
– З кар’єрним зростанням, виплатою кредитів, піднесенням від здобутків і без усіляких ривків та дурдому? Ти це мала на увазі?
– Майже. Намагаюся уявити тебе розважливою дружиною і матір’ю, без метушливого гоцання з материка на материк, без небезпечних пригод та набивання ґуль...
– Якщо у мене буде родина, вона нагадуватиме сімейку Адамсів. Подорожі, авантюрні пригоди, діти з рюкзаками та широкий світ навкруги. Дарма вважають, що це не можна поєднувати.
– Деякі фотокартки дуже красномовно розповідають про життєву філософію людини. Розгляньмо ту, де ти з трусами на голові...
– Нормальна функціональна деталь туалету. Я так ходжу по хаті, дуже вигідно – утримує волосся, щоб не лізло в очі. Натягнула, випхала два хвостики та й ходиш, сама себе веселиш, домашні теж радіють. Ще я колготки на голову надягаю – так дуже зручно робити косметичні маски і приймати ванни з пахучими бульбашками. Раджу...
– Ти магістр філології, маєш право викладати у вищих навчальних закладах французьку й англійську мови та зарубіжну літературу. Мені важко було б відрізнити тебе від студентів...
– Класна я була викладачка. Мене дітки дуже любили. Знайти спільну мову з адміністрацією було куди важче, ніж зі студентами. А за зовнішніми параметрами ми справді не відрізнялися. Багаж знань – викладацький, а поведінка та підхід – демократичні. Стиль спілкування рівноправний. Але учні не вилазили мені на голову, бо для того, щоби сподобатися людині, яка з ними поводиться відкрито та симпатична їм, треба щось осмислювати, справляти враження успіхами в навчанні. Викладання – дуже артистичний, сценічний вид діяльності. Мені подобалося.
– Коли ти вибирала собі машину, що було головним критерієм? Ціна, потужність, розмір, колір, престижність марки?
– Краса! Страшенно захотілося кабріолета. Я подумала: «Якщо не зараз, то коли?» Бо ще кілька років – і Києвом пересуватися в авто буде просто неможливо. Тоді залишиться сподіватись на якісний громадський транспорт, і я з легкістю відмовлюся в столиці від автівки, буду тільки до батьків їздити, по горах кататися відкритою машиною. А тепер я дуже вдячна моїй маленькій червоній Білочці.
– Тож ця машина Білочка і є героїня твоїх останніх романів та пісень?
– Так. Я відчуваю її як живу істоту. Іноді з нею самоідентифікуюся. До того ж вона охороняє мій приватний простір, наче надягає на мене захисний ковпак, робить невидимкою у ворожому натовпі.

Ірена Карпа (8 грудня 1980, Черкаси, виростала в Івано-Франківську і Яремчі) закінчила школу мистецтв і Київський національний філологічний університет. З 1999 року – солістка й співавторка пісень гурту «Фактично Самі» (з 2007 – «Qarpa»), працювала на телеканалах ICTV й «Інтер», нині – обличчя «MTV-Україна». Авторка книг: «Знес Паленого», «50 хвилин трави», «Фройд би плакав», «Перламутрове Порно. Супермаркет самотності», «Bitches Get Everything» (у перекладах її романи видано в Польщі, Болгарії, Росії). Багато подорожує, надто любить країни Південно-Східної Азії.

Юка Гаврилова