3 січня на 55-му році життя від раку легень помер знаменитий актор Олександр Абдулов.

«Його вбили цигарки, -- сказали журналістам у лікарні, де шукав допомоги Олександр Гаврилович. – Органи дихання актора були у дуже занедбаному стані...».
...Напередодні бригада лікарів навідала майже нерухомого Абдулова, щоби вкотре ввести знеболювальні та повідомити про невтішні результати аналізів.
– Це неможливо! – на крик зірвався хворий. – Я шукатиму інших лікарів!
З поваги до великого артиста медики не стали сперечатися. А коли залишали його будинок, бідолашний провів їх відомою мільйонам телеглядачів посмішкою й мовив:
– Знаєте, а я однаково житиму! В Ізраїлі мені пообіцяли, що нічого страшного не станеться...
Одразу після новорічних свят актор планував лягти в одну з елітних клінік Москви, аби й далі боротися за життя.
СИН ТАЛАНОВИТОГО ТАТА
Його акторська кар’єра почалася у ...п’ять років. Разом із батьком Гаврилом Даниловичем, художнім керівником першого у Середній Азії російського драматичного театру, він вийшов на сцену в спектаклі «Кремлівські куранти». Тато для Олександра завжди був головною дійовою особою. Пам’ять про нього, як казав сам актор, – це найпрекрасніше, що було у його житті.
Саме батько навчив сина майстерно фехтувати. Пізніше Абдулову навіть звання «Майстра спорту СРСР» надали. А на одному з кінофестивалів його нагородили призом як найкращого каскадера за трюк у фільмі «Вбити дракона».
НАЙКРАСИВІША ПАРА СРСР
Абдулов одружувався тричі. Першою дружиною стала актриса Ірина Алфьорова. Наступною супутницею життя була театральний менеджер пані Галина. Й останньою – на тридцять років молодша Юлія Милославська (наприкінці березня 2007-го народила йому доньку Євгенію).
Втім найбільшим коханням Абдулова, як зізнавався сам актор, була саме Алфьорова. У 1970-х цю пару вважали еталоном краси.
Ірина згадувала, що закохалася в Олександра з першого погляду: «Я прийшла в «Ленком» й побачила на сцені спектакль «Зірка і смерть Хоакіна Мур’єти», у якому буквально засліплював Абдулов. Мені подобаються чоловіки, здатні здивувати, подарувати мрію, передбачити бажання. Такою людиною й виявився Сашко».
На гастролях «Ленкома» в Єревані Олександр освідчився Ірині. Вона віджартувалася закоханому Ромео, мовляв, якщо пронесеш на руках через увесь парк, то відповім «так». Він це зробив, й Іра більше не роздумувала – вийшла за нього. Разом ця красива пара виховувала Ксеню – доньку Алфьорової від першого чоловіка. До слова, Ксеня завжди вважала Олександра Гавриловича своїм татом.
ДОБРИЙ ФАТУМ
Почнемо з того, що Сашко Абдулов міг взагалі не з’явитися на світ. Його мама мріяла про дівчинку і, дізнавшись, що матиме хлопчика, хотіла перервати вагітність. Коли ж народила, то сусідка по палаті пропонувала ...помінятися немовлятами – вона народила доньку, а чоловік мріяв про сина. Втім Абдулов-старший заборонив навіть думати про таку нісенітницю.
Життя не гладило Сашка по голівці. Підлітком встрявав у бійки, до міліції потрапляв. Пізніше, коли навчався у Москві, ледь не заподіяв собі смерть. Його покинула дівчина, і хлопець різонув ножем по венах... Врятував товариш по кімнаті, який випадково повернувся додому, виламав двері й викликав «швидку».
На початку 1990-х, коли ім’я Абдулова було в усіх на вустах, біля службового входу театру «Ленком» його завжди чекали довгоногі шанувальниці. Якось із натовпу виокремилася одна дівуля, спокійно підійшла до актора зі словами «Не дістанешся нікому!» і... лийнула на нього соляною кислотою. Олександр випередив маніячку на півсекунди й встиг відвести обличчя.
А під час знімань фільму «Справа про мертві душі» Абдулов ледь не повісився. На щастя, колеги вчасно витягнули його з петлі. Епізод про сон чиновника Шиллера, що у ньому карали Ноздрьова, вдалося зняти у першому дублі. Втім одразу після команди «Стоп» актор похитнувся на табуретці й петля почала затягуватися. Тоді все вийшло на добре...
«Доля була до мене прихильною, – зізнавався Абдулов. – Якось я ледь не загинув в авіакатастрофі. Летів до Ленінграда. Погода нельотна. Усі рейси відмінили. Пішов в «Інтурист» – там дівчатка мене люблять і завжди допомагають. Обіцяли відправити першим рейсом. Коли оголосили посадку, пройшов у літак. Раптом з’являється стюардеса і каже, що інший літак вилетить на 15 хвилин раніше. Я пересів. А той літак розбився».
...Цього разу дива не сталося.
ЗАМІСТЬ ЕПІЛОГУ
– Щодо див, то їх у моєму житті було немало. Один мій друг якось сказав: «Старий! У нас усе життя попереду! Років зо тридцять щонайменше!». Я його оптимізму не поділяв. Це всього ще тридцять разів побачити весну, тридцять разів поспостерігати за осіннім листопадом, поставити новорічну ялинку. Тридцять років – це так мало, тому мені дорогий кожний день, хоч ми всі під Богом ходимо.

ЗГАДУЮТЬ...
Марк Захаров, художній керівник театру «Ленком»: «За день до смерті я телефонував Саші, і він намагався триматися бадьоро, себто й далі відчайдушно змагався зі смертю... Він міг бути моїм сином...».
Ірина Алфьорова, перша дружина: «Якось на Новий рік до Парижа на гастролі нас запросив П’єр Карден. Але поїхати туди могли тільки ті, хто пройде випробування КДБ. Нас запитували, у котрому році відбувся той чи інший з’їзд... Мене спитали про якийсь РСДРП, а Сашу – що це за почин «26 ударних тижнів», на що він відповів: «Може, передчасні пологи?». Після цього йому категорично заборонили їхати за кордон, утім колеги сказали, що без нього поїздка неможлива. Під час подорожі Сашу супроводжували люди у капелюхах та шкіряних пальтах...».

ЙОГО ВИТІВКИ
«УСЕ...НІЧ»
Абдулов багато знімався, причому одночасно в різних містах – Ялті, Одесі, Москві та Санкт-Петербурзі. За день інколи доводилося облітати одразу чотири міста. Аби ліпше акліматизуватися, актор... опускав на очі в’язану шапочку, казав про себе: «Все! Ніч...» – й одразу засинав.
«ВІДРІЖУ ГОЛОВУ!»
В Олександра Гавриловича були, м’яко кажучи, кепські стосунки з журналістами. Часто наш брат зазирає не туди, куди можна... Після однієї брудненької статті в російській пресі до Абдулова прийшла просити вибачення журналістка. Актор згадував: «Стоїть, сльози в очах, труситься: «Мені сказали, що ви голову відірвете автору!». Поклала сумочку на диван і плаче. Раптом – що на мене найшло? – кажу: «Можна на хвилинку?». Вивів її з кабінету, повернувся – а в сумці увімкнений диктофон. Я вийняв касету, завів даму в кабінет і почав кричати: «Ну, що ви хотіли дізнатися? Так, я тобі голову відріжу!..». І почав розповідати, як буду рубати її дітей і тому подібне... Дивлюся, а в неї від щастя очі засвітилися! Шкода тільки, кажу, що ви це не записали. І тут з нею сталася істерика».

10 УЛЮБЛЕНИХ ФІЛЬМІВ ЖУРНАЛІСТІВ СІДУ ЗА УЧАСТЮ АБДУЛОВА
«Звичайнісіньке диво» (1977)
«Той самий Мюнхгаузен» (1979)
«Чародії» (1982)
«Карнавал» (1982)
«Формула кохання» (1984)
«Найчарівніша і найпривабливіша» (1985)
«Десять негренят» (1987)
«Геній» (1991)
«Тихі омути» (2000)
«Майстер і Маргарита» (2005)

Романа Сідакова. Олег Шишко