«ЗОЛОТИЙ ГОЛОС УКРАЇНСЬКОЇ РЕКЛАМИ»
– так іронічно називають лідера відомого рок-гурту «Кому Вниз» Андрія Середу. Та рокер на це не ображається. Адже в житті він – велика дитина, яка щедро роздаровує себе сім’ї, музикантам-однодумцям та друзям. Я прийшла до Андрія надвечір у суботу. Він ...тільки-но прокинувся.
– Я спав з увімкненим телевізором, – усміхаючись, мовить чоловік. – Таким чином я ніби сплю, а ніби щось роблю. Сьогодні не можу бити байдики, бо цього дня святкують тільки ортодоксальні євреї. Кілька хвилин тому мені наснився дивовижний кольоровий сон про Київ. Місто було таке красиве і зовсім не подібне до того, що є зараз. А прокинувся я від гидотних японських викриків у фільмі «Васабі».
– А я гадала, телебачення – це зло....
– Ні, це задоволення і гарний відпочинок. Воно корисне переважно для людей, які мають певний сумнів стосовно себе. Одні кидаються у різні релігійні течії, а інші занурюються в телевізор, щоб було потім кого звинуватити й зняти з себе відповідальність за власну бездіяльність.
– Як ще розважаєшся вдома, крім того, що дрімаєш під телевізор?
– Ще лежу у ванні й розв’язую кросворди. Вони теж дуже нагадують телебачення. І те, й інше допомагає чистити організм, і ти стаєш порожній, як бляшанка, залишаючи тільки щось у собі «на розсаду». У цьому, власне, і полягає функція розваг.
– Робота на телебаченні пожирає значну частину твого голосу. Не шкода віддавати його тому монстру?
– Не шкода. В Україні дуже мало фахових дикторів. У цій царині нині жодного розвитку.
– Начитування реклами – це твій основний заробіток?
– Так, сьогодні я заробляю на життя тільки цим. І мені цікаво. Трапляється дуже якісна реклама, де маю можливість повноцінно зіграти як актор. Це відрізняється від роботи на сцені. Глядачі, які приходять у театр, з акторами – однодумці. А в рекламі я спілкуюся з людьми, у яких зовсім інші пріоритети. Тут взаємодіє театр і побутова меркантильність. Це дозволяє творчо не законсервуватися.
– А смішне на роботі трапляється?
– Недавно я начитував рекламу благодійного фонду «Україна 3000» і пригадав випадок, який стався зі мною на Андріївському узвозі, де купую на подарунки різні смішні антикварні штучки. Там один семіт торгує нацистською атрибутикою. Ціни ставить захмарні. Запитую: «Чому так дорого?» А він: «У мєня бізнес. Єсли б продавал дьошево – ето била б уже ідеологія». Так-от, за ту рекламу мені запропонували такі гроші, що подумав: напевно, це я займаюсь ідеологією. Бо прочитав текст, а він мов якась совєцька агітка, та ще й з купою помилок. Зазвичай я в це не втручаюся. Але там прізвище Президента України в родовому відмінку мало закінчення -о-. Так, ніби Віктор Андрійович – жінка. Я кажу: «Треба виправити». А мені на те: «Читай, як є. У Секретаріаті Президента наказали не міняти жодної літери».
– Нумо ближче до сімейних цінностей. Твоєму шлюбу стільки ж років, як і «Кому Вниз»?
– Зустрілися ми з Свєткою трошечки раніше, але побралися, коли гурт було вже створено.
– На чому тримається ваш шлюб?
– Нещодавно я зробив для себе відкриття, що для сім’ї одна голова – це добре, а дві – це все одно, що нічого. Правда, й сам не знаю, «з якої голови» я зробив оце відкриття… Тож зараз ми перебуваємо у стані чергової сварки.
– То як сваряться митці?
– Ми, зокрема, уже тиждень активно ігноруємо одне одного, і мені доволі сумно. Слава Богу, вже не ламаємо одне одному кісток, не витираємо кров, не випльовуємо зуби на підлогу))). Зараз просто інтелігентно спілкуємося, як ото люди в автобусі, які передають одне одному квитки... Особисто я вважаю, що шлюб має на прутні триматися. Хоча моє уявлення про сімейне життя може кардинально відрізнятися від уявлень дружини. Мені здається, що шлюб скидається на якусь казку, на паралельний світ, інший вимір. Або на Книгу самурая, коли все залежить від тебе.
– А як миритеся? Хто перший робить крок назустріч?
– За Кодексом самурая, скажу, що я. Але робиться цей дорослий «самурайський» крок завжди якось не по-дорослому.
– Що ви любите робити разом?
– Ми досі так і не навчилися разом відпочивати. Я ще довго дякуватиму тобі за те, що торік ти і твій чоловік витягнули нас зі Свєткою в Музей народної архітектури та побуту... А поки що мені дуже приємно, коли вона мандрує зі мною по моїх роботах. Йдеться не про гастролі «Кому Вниз», бо це не робота, а задоволення... Мені добре, коли я працюю, а вона сидить поряд, іноді щось каже, і мені тоді здається, наче зі мною весь мій дім, усе моє обійстя. Це дуже класно.
– Як син сприймає ваші сварки?
– Це не виходить за межі наших зі Світланою стосунків. Голосно кричати необов’язково. Усе й так відчувається. А з того, що син бачить, дуже сподіваюся, він бере уроки. Тим паче, що Санька вже цілком дорослий хлопець.
– Чи позначаються на роботі сварки в мистецьких сім’ях?
– Є люди менш і більш вразливі. В останніх, коли негаразд у родині, то це можна буквально прочитати на їхніх обличчях. Але я стараюся не мати справу з людьми, які переносять сімейні біди та сварки на роботу. Вважаю, що праця, навпаки, допомагає відірватися від тимчасових проблем у сім’ї й навпаки

СіД-інфо
Народився 1 січня 1964 року в Києві.
Навчався у столичному театральному інституті. Працював актором у київському «Молодіжному театрі»
1988 р. – заснував рок-гурт «Кому Вниз»
1989 р. – гурт став переможцем І Всеукраїнського музичного фестивалю «Червона рута». На сьогодні концерти «Кому Вниз» збирають переповнені зали. Надто їх полюбляє слухати патріотично налаштована молодь.
2002 р. – під час парламентських виборів озвучував рекламні гасла блоку «Наша Україна»; 2004 р. – ролики кандидата в президенти Віктора Ющенка. Його голос було чути у багатьох рекламах, документальних, художніх та мультиплікаційних фільмах.
2005 р. – нагороджений орденом «Пустельний Хрест УНА-УНСО», але від місця у виборчому списку кандидатів у депутати до Верховної Ради від УНА-УНСО відмовився.
Одружений, має 18-річного сина Сашка.


Вікторія Стах