Саме так називають ці скелі, які стали стінами фортеці Тустань. Навіть під час монголо-татарської навали твердиня вистояла. А внизу одного разу з’явилася Пречиста. На цьому місці й досі струменіє джерело, вода якого цілюща. Іван Франко завдяки їй позбувся недуги очей, що вважалася невиліковною.
Про восьме диво світу - у цій публікації. За давніх часів вважали, що існує сім чудес: єгипетські піраміди, висячі сади Семіраміди у Вавилоні, статуя Зевса в Олімпії, храм Артеміди в Ефесі, Родоський колос, Галікарнаський мавзолей, Александрійський маяк.

“СЕРЕД НИХ ЧІЛЬНЕ МІСЦЕ ПОСІДАЄ ТУСТАНЬ”
У Сколівському районі, що на Львівщині, - село Урич. А на його околиці - неповторні скелі. Ця місцина - колишній давньорусько-давньоукраїнський град Тустань. Тут, у Бойківщині, в карпатських Бескидах (за двадцять два кілометри вбік від автотраси Київ - Чоп), промовляє історія. “А в Уричі камінь, і ковані в нім покої, і брами, і льохи; чи велетів се, чи розбійників дім”, - писав улітку 1884-го Іван Франко. Тоді він, двадцятивосьмилітній, ще не міг осягти загадку минувшини, яка закарбована навіть у брилах пісковику. А місцина являла Україні надпотужні характери. Навіть двадцяте, вже минуле сторіччя, - не виняток. У будинку, де зараз розгорнута експозиція державного історико-культурного заповідника “Тустань”, проживав Степан Василих, парох села упродовж 27 років, він з 1944 до 1949 року був капеланом Української повстанської армії. На пагорбі, що зліва, - церква святого Миколая, збудована протягом 1908 - 1911-го, за “п. Франці Йосифа, за митрополита Андрея Шептицького, отця пароха Р. Охремовича”. Поряд, біля старої груші, - криниця, яка тамувала спрагу тисячам і тисячам, зберігає у своєму невичерпно-мінливому дзеркалі стільки поглядів.
Упродовж півстоліття тут була недоступна фортеця. Історик і краєзнавець Роман Щур зазначає: “З утворенням держави Руси-України в ІХ ст. на її західному пограниччі з’являються укріплення. Серед них чільне місце посідає Тустань. Вона досягла своєї моці при князі Ярославові Осмомислі (ХІІ), а її розквіт припадає на період князювання галицької династії Романовичів (ХІІІ - ХІV ст.)”. Тобто саме князь Роман, який володарював у Володимирі на Лузі і возз’єднав Галичину з Волинню 1199 року, стимулював цей розбудовчий процес. Його син великий князь, а відтак король Данило, навіть незважаючи на ультиматум Бурундая, не здав 1261 (як і 1240) року фортеці. Хоча русько-український монарх виявився далеко не першим зверхником, під чиїм верховенством вершилися подвиги. Петрогліфи (наскельні малюнки-символи) - як послання-обереги предків, тих, кому судилося тут жити і за тисячоліття до Різдва Христового. Цих наскельних зображень - понад 250. Очевидно, за стінами було і ранньослов’янське святилище. Про це засвідчують закарбовані кола, якими вшановували Даждьбога, сонце.
На висоті вісімдесяти метрів здіймалася твердиня. Фортечними стінами слугували скелі. Там, де не було утвореної самою природною оборонної кам’яної лінії, звели дерев’яні, а пізніше муровані (зокрема - з південної сторони) стіни. Причому при будівництві використали унікальний розчин - цем’янку (до гашеного вапна добавляли перепалену глину, пісок, яйця, розбиті посуд і цеглу). Ефективність цього розчину доводить час. На відміну від цементно-бетонного, який в гірських умовах руйнується навіть упродовж кількох років. Як нашим предкам вдалося природне середовище максимально раціонально використати для оборонно-стратегічних цілей - загадка.

“ВОДА В НЬОМУ НАСПРАВДІ ЦІЛЮЩА”
Таємниць у Тустані - на кожному кроці. Одна з них пов’язана з образом Пречистої. Як оповідає легенда, тут, біля кринички, з якої брали воду тустанські воїни (у місті-фортеці проживали лише чоловіки, які несли військову і митну службу; лише у разі ворожого нападу тут знаходили прихисток і жінки з дітьми), одного разу з’явилася Богоматір. Вона опустила в криницю долоню і зрекла: “Вийшла ти з землі сеї та оберігати будеш землю сю і нарід землі сеї”.
Навіть рани, що вважалися смертельними, заліковувала цілюща вода. Вдячні русини-українці на місці цілющого джерела, яке життєдайно струменіє й досі, звели церковцю Пресвятої Трійці. Два роки тому на місці, де вона стояла, коштом жителів Урича збудовано каплицю, яку освятив місцевий душпастир Степан Бондар. У центрі святині - скульптура Діви Марії.
Серед тих, кому завдяки тустанській воді вдалося уникнути сліпоти, - й Іван Франко. “Побував я з дружиною в Уричі, коли заслаб на очі, - писав він. - Мешкали ми в скромній плебанії урицького священика, щоранку ходили до джерела під скалою, в якому я промивав очі; вода в ньому насправді цілюща - помагала”.
У неприступній фортеці теж цікаво розв’язували проблему водопостачання. Для цього в камені видовбали тридцятиметровий колодязь. А з нього вже відрами витягали воду на поверхню та створювали запас, наливаючи в рукотворні цистерни (її викладали з каменів-пісковиків). А туди, на дно, клали гілки ялиць і засипали піском. Відтак вода місяцями не псувалася. “Це був мудрий і до того ж екологічно чистий спосіб тривалого зберігання споживчих якостей води, - констатує згадуваний Роман Щур, запитуючи: - Чи не є це тустанським ноу-хау?”

“І ЧЕРЕЗ ТИСЯЧУ РОКІВ”
І новітні часи, в обіймах яких опинилася місцина, на якій простала Тустанська твердиня, по-своєму підтвердили її знаковість. Тут 1 жовтня 1987 року піднято національне синьо-жовте знамено. Ще раніше, на початку вже минулого століття, тисяча дев’ятсот дванадцятого, на скелі Камінь викарбувано тризуб і Шевченкову настанову “Вставайте, кайдани порвіте”. У сорокових роках за стінами колишньої княжої фортеці базувалися підрозділи куреня “Бойки” імені Богдана Хмельницького Української повстанської армії. А зараз неприступну колись Тустань успішно штурмують тисячі туристів (автор цих рядків - серед них), аби запричаститися нездоланним духом предків, дивовижною красою природи.
Якщо ви хочете повернутися в одинадцяте чи дванадцяте сторіччя, це можна легко зробити в музеї (історико-культурний заповідник створено відповідно до постанови № 687 Кабінету Міністрів 1994 року). У відреставрованій гридниці можна навіть взяти до рук булаву воєводи й посидіти на “троні”. Випивши води з цілющого джерела, де, за народним переказом, побувала Діва Марія, найпростіше позбутися всіляких хвороб і навчитися бачити казково-прекрасний світ.
Уже нинішнє покоління має шанс побачити Тустань цілком відновленою. Адже фортецю, згідно з постановою уряду, занесено до переліку визначних пам’яток історії та культури, які потребують першочергового відтворення, до державного реєстру пам’яток національного значення. Проект реконструкції запропонував археолог, історик і культуролог Михайло Рожко. “Але якщо й цього не станеться впродовж найближчого часу, - резюмує Ігор Лавришин, - не біда. Тустанська фортеця - феномен, де скеля поєдналася з деревом. Камінні стіни стоятимуть і через тисячу років. Твердиня засвідчує мудрість і вічність нашого народу”. Аби переконатися в цьому, варто побувати в Тустані, яку називають восьмим дивом світу.

Віктор ВЕРБИЧ