ДУЖЕ ІДЕАЛЬНИЙ ЧОЛОВІК Інна важко народжувала свою первістку Майю. І Василь Іванович, замість усю увагу та любов приділити втомленій важкими пологами, хоч і молодшій на двадцять п’ять років дружині, зник тієї миті, коли вперше взяв на руки маленьку донечку. Тоді він так і подумав: «Ось кому тепер належить моє серце». Тільки-но дівчинка підросла, у домі з’явилося піаніно: Майю віддали в музичну школу. Інна від тих уроків втрачала розум: «Невже це триватиме вічно?» – думала, хапаючись за голову. Але Майя таки вивчилася й згодом успішно закінчила консерваторію. Попереду маячіли райдужні перспективи. Аж раптом несподівано помер Василь Іванович. І таке налагоджене, таке чудове життя дало тріщину. Все у домі змінилося, найперше – матеріальне становисько. Дуже швидко довелося розпрощатися з дачею, а згодом і з послугами хатніх робітниць. Майя дедалі більше плакала, а Інна – хворіла. І такий смуток тривав доти, доки на Майїному життєвому горизонті не намалювався новий кавалер. І не просто так собі, відчіпний варіант: голомозий та горбатий, аби тільки заміж. Ні, Орест був мрією. Молодий. Вродливий. Багатий. «І цього досить! – репетувала Інна до Маїй. – Та зрозумій ти: коли я помру, ти будеш захищеною!!!» Майя з сумнівом поглянула на матір. Останнім часом вона виглядала такою помолоділою і свіжою, що слова про смерть звучали з її вуст як насмішка. І вона погодилася. Як у воду з містка стрибнула. Орест взяв на себе всі витрати, подарував нареченій розкішного персня, і за півроку молодята відгуляли гучне весілля. Кілька перших років жили чи не ідеально: Майя знову віддалася своїй улюбленій музиці, Орест успішно провадив бізнес… Але найдивовижніша метаморфоза відбулася з Інною. З появою такого зятя вона почала пурхати по квартирі райською пташечкою, знову винайняла помічницю, з якою удвох вони вигадували всілякі смакоти. Все-все, аби тільки вгодити коханому зятеві. Невдовзі Майя відчула, що чекає на дитя. І коли кволенький, слабкий хлопчик з’явився на світ, вони з Орестом опинилися немов на різних берегах однієї ріки. Майя падала з ніг – так вимотувало її дитя. Про заняття музикою навіть не йшлося. Якогось дня Орест, який доти й слова не сказав упоперек, раптом вибухнув: «Бери приклад зі своєї мами! Як вона виглядає! Ви ж неначе однолітки! А як готує! А як чистенько в її кімнаті – усе блищить. Та й час, щоб порозмовляти зі мною, знаходить саме вона, а не ти». За кілька днів пиляти Майю взялася рідна матінка: «Я не можу дивитися, як ти втрачаєш ідеального чоловіка, – трагічно заламуючи руки, бідкалася вона. – І в кого тільки ти така нетямуча вдалася!» Майя остовпіла. Це хто тут ідеальний? Орест? Який жодного разу не взяв дитину на руки? Якому до неї, стомленої побутом жінки, байдуже? А тут іще й лихо не забарилося: Майя впала і зламала праву руку. Про кар’єру піаністки можна було забути. Із таким шоком молода жінка упоратися не змогла, тож потрапила до лікарні, де й пробула довгі три місяці. За увесь цей час Орест відвідав її лише раз... Поверталася з лікарні практично до чужої людини. Аби якомога менше думати про те, що шлюб її не вдався, Майя заходилася шукати роботу музичного керівника. Невдовзі після того, як влаштувалася на роботу в школу, до них прийшов новий учитель, Аркадій. Певно, не минуло й місяця, як Майя звернула увагу на цього ніжного, мудрого чоловіка. Вони подружилися. Але головною пристрастю, яка їх пов’язувала, була музика. І все, Майя пропала. Коли якось за обідом вона сказала чоловікові про те, що не хоче жити з ним, він спокійно допивав каву. «Не сміши мене, – фиркнув, мов кіт. – Ми вже дванадцять років разом. Про яке кохання взагалі йдеться?» Мати ж почала було скандалити, а потім поставила перед вибором: вона, син і Орест чи обідраний жебрак із комуналки? Майя вибрала свого вчителя. До якого прийшла, у чому була. Бо мати поспішила виписати її з квартири. А за місяць у дім постукало нове лихо. Одного дня син прибіг з новиною, що після того, як тато привів іншу тьотю й одружився з нею, бабусю забрала «швидка». У Майїної матері стався інсульт й відмовили ноги. Лікарі порадили забирати її додому. Цього разу з промовою виступив Аркадій, мовляв, як вони всі таким кагалом помістяться в такому маленькому помешканні? Це йому аж ніяк не підходить... «Ліпше б сказав «Будьте здорові, заходьте ще», – похмуро подумала тоді Майя. Молода жінка винайняла квартиру, куди забрала матір та сина. А за кілька днів після переїзду з Інною стався другий інсульт. Перед смертю вона не побажала нікого бачити, окрім Ореста. Та й це ще було не все. Слухаючи заповіт, їй здавалося, що вона глухне. Мати заповідала півквартири, дачу та машину Орестові. Їм із сином лишила тільки дві кімнати. «Нічого, – усміхаючись, сказав нотаріус. – Ви можете оскаржити заповіт у суді. Пошукайте, може, є новий. Бо цей був складений ще сім років тому». Майя назавше запам’ятала той день, коли увійшла у материну кімнату із глибоким відчуттям провини й заходилася шукати. До рук потрапила величезна, замкнена на ключ шкатулка. Коли Майя підважила кришку ножем, їй на руки висипалися сотні листів та фотографій. Ось Орест, і тут, і з матір’ю. На мить у грудях стисло й забракло повітря. Вона вхопила листи. «Кохана Іннусю...», «Моя ластівко...... Цілую... Орест»... За кілька хвилин не лишилося жодного сумніву стосовно того, що Інна та Орест ще до їхнього весілля були знайомі! Ха! Знайомі! Та він був її коханцем, якого вона так передбачливо одружила зі своєю донькою. Отже, коли він привів у дім молодшу жінку, у матері стався інсульт. Ось і в останньому листі, який, очевидно, не встигла віддати, матір йому пише: «Коханий, не залишай мене, благаю...» Ось тепер усе стало на свої місця... І холодність чоловіка. І прокляття матері. А тут іще син виявив бажання жити з Орестом, а не з нею. Не лишалося іншого виходу, як розміняти квартиру й оселитися самотою. Майя поринула в роботу з наміром більше нікому й ніколи не відкривати свого серця. Але ось уже місяць одного з її учнів, який не може самостійно ходити, забирає додому високий сивий чоловік. Якось він зважився запросити її на каву зі словами: «Мені здається, нам обом є про що поговорити... Лишайтеся у мене жити просто так. А далі – час покаже». Олена ЮЗВЯК |
|||||
|