ГЕОРГІЙ ЮНГВАЛЬД-ХІЛЬКЕВИЧ: «З ВІКОМ МОЇ МУШКЕТЕРИ СТАЛИ МУДРІШИМИ» Його сміливо можна назвати головним мушкетером країни, тому що саме завдяки майстерності цієї людини на екранах з’явилася чудова четвірка мушкетерів, історичні куточки Львова перетворилися на французькі та англійські, а юні серця кіноманів прикипіли до книг Олександра Дюма. Сьогодні в гостях у СіДу Георгій Юнгвальд-Хількевич – режисер легендарних фільмів «Д’Артаньян і три мушкетери» (1978), «Мушкетери двадцять років по тому» (1992) і «Таємниця королеви Анни, або Мушкетери тридцять років по тому» (1993). Незабаром на телеекрани вийде черговий фільм про пригоди славетних героїв «Мушкетери повертаються, або Скарби кардинала Мазаріні», який відзняли на старовинних вуличках українських міст. СіДу вдалося поспілкуватися зі славетним режисером під час знімань, що тривали у Львові. – Георгію Емільовичу, багато подій із нового фільму «Мушкетери повертаються» відбуваються в тих самих куточках, що й події стрічки «Д’Артаньян і три мушкетери». На ваш погляд, чи помітні зміни на краще, а можливо – на гірше? – Залежить, як на те подивитися. Якщо з погляду просто людини, то в Одесі майже все стало кращим, гарнішим, чистішим. Якщо з погляду кінематографіста, то Одеська область стала набагато гіршою, тому що все забудували величезними сучасними котеджами й позбавили можливості знімати проїзди в передмісті. Ми взагалі не могли там працювати – жива природа зникла. Що ж до Львова, то місто значно погарнішало. Раніше воно було жахливо брудним, нині виглядає краще. З’явилися приємні маленькі готелі, кав’ярні. Загалом місто вже не виглядає жебраком. А стосовно палаців та старовинних вуличок… Створюється враження, що їх хотіли зробити ліпшими, але за рахунок ...знищення старовини. Що роблять у Європі? В Парижі будинки XІІІ–XV століть виглядають чудово, як новенькі. Їх там не переробляли, їм просто повернули колишній вигляд. Наприклад, собор Паризької Богоматері. Він був чорним, але виявилося, що це пилюка століть. І коли його відмили, то споруда стала білосніжного кольору, як лебідь. – На скільки відсотків вдалося втілити задумане у фільмі «Д’Артаньян і три мушкетери»? Що не вдалося із запланованого, а що переробили б? – То все було так давно! (Сміється. – Авт.) Я можу сказати, що із запланованого вдалося не більш як 70 відсотків. Було дуже мало грошей, шалені темпи знімань… Найскладніші художні ідеї так і не втілили в життя. За моїм задумом кожна серія і великий епізод мали б починатися зі старовинної французької картини в рамі. Ми багато над цим працювали. Придумали, як зробити, аби це виглядало ніби полотно живопису, що потім оживало б. Але з цього нічого не вийшло. Що я переробив би? Не став би нічого переробляти. Знаєте, яка є картина, така вже є. І зважаючи на її популярність упродовж 30 років, вона органічна, глядачі її люблять і дотепер переглядають. – Під час знімань фільму «Д’Артаньян і три мушкетери» 1978 року, як ви розповідали у своїй книзі, було багато горілки та розваг. А чого б вам хотілося та й що насправді було під час останніх фільмувань? – Мені хотілося б, аби не було ані горілки, ані розваг. (Сміється. – Авт.) До речі, це не в мене були горілка і розваги. Попри те, що я тоді потерпав від алкоголізму, під час знімань не випив і пляшки пива. Мені хотілося, щоб на цих фільмуваннях усі були здоровими, щоб робота приносила радість. То моя єдина мрія. Так, як це було на зніманнях стрічки «Д’Артаньян і три мушкетери». – Які риси характеру ви хотіли б, щоб мушкетери залишили собі з молодості? – По-перше, волів би, аби вони були самими собою, – і вони такими залишаться. Коли шукав акторів на фільм 1978 року, вибрав схожих людей, не довіряючи перевтіленню у кіно. А оскільки вибрав схожих людей, то вони й змінилися з віком так само, як змінилися б герої стрічки. Тому в цьому плані мені не доведеться нічого робити. Вони просто стали мудрішими, розумнішими, досвідченішими, й усі властиві їм риси лишилися у фільмі «Мушкетери повертаються, або Скарби кардинала Мазаріні». А саме: єхидство та дотепність Араміса, відчайдушність Д’Артаньяна, мудрість Атоса й тужливе розуміння того, що життя – це річ невесела, і цілковита наївність та людинолюбство Портоса. – За яким принципом підбирали у новий фільм молодих акторів? – Я написав сценарій п’ять років тому й не мав наміру братися за знімання, бо не вірив, що це можливо Тоді взагалі нереально було дістати більш як 300 тисяч на картину. Пишучи сценарій, знав, що сином Портоса, який не здогадується про своє походження й потрапляє у ворожу компанію, буде саме Нагієв. Він може зіграти будь-кого – від негідника до розгубленої і м’якої людини. Я бачив його у театрі. То просто приголомшливий актор. Молоду акторку Пєгову, що грає дочку Портоса, мені порадив наш кастинг-менеджер. Завдання полягало в тому, що вона має бути величезної статури й дуже смішною. При зрості 162 см дівчина має п’ятий (справжній) розмір грудей. До того ж Пєгова – колишня спортсменка. Вона робить у фільмі сальто, колесо, чудово фехтує – дуже рухлива дівчинка. Має гарненьке личко, ямочки, милу усмішку, блакитні очі. В неї неодмінно блакитні очі, тому що вона – сестра героя Нагієва. Обоє –діти Портоса від різних матерів. Про це їхній батько довідається на тому світі й дуже здивується. Анрі, сина Араміса, грає Макарський. Це зовсім новий герой, якого я вкрав у Світлани Дружиніної. Вона його відкрила та знімала, але, очевидно, в нас він з’явиться раніше, ніж у неї. Дружиніна мені цього не пробачить! Актор Дунаєв – дуже красивий молодик двометрового зросту. Він буде грати сина Атоса віконта де Бражерона. Такий собі Паганель: за всіх хвилюватиметься, а в результаті його вб’ють. Сподіваюся, що ви поплачете… – Наостанку розкажіть про ритуали, яких дотримуєтеся напередодні знімань? – Жодних. Я в цьому питанні – нудна людина. Першого дня батюшка освячує наш знімальний майданчик. І все. Такого принципу дотримуюся в усіх фільмах. Раніше, за радянських часів, ми лишень хрестилися, тихенько і таємно. А відтоді, коли це стало можливим, намагаюся запрошувати на знімальний майданчик священика. Довідка: Георгій Юнгвальд-Хількевич народився 22 жовтня 1934 року в Ташкенті у родині режисера оперного театру та балерини. Спершу закінчив Ташкентський архітектурний інститут, потім – Ташкентський театрально-художній інститут. Працював художником-постановником у театрах Ташкента та Вільнюса. На Одеській кіностудії поставив стрічки «Небезпечні гастролі», «Д’Артаньян і три мушкетери» та інші. Працював на кіностудіях «Мосфільм» та імені М. Горького. Взяв участь у створенні близько 40 фільмів та серіалів як режисер, сценарист, художник. Серед його стрічок – «В’язень замку Іф», «Ах, водевіль, водевіль!», «Мистецтво жити в Одесі», «Сезон чудес», «Вище від веселки», «Двоє під однією парасолею». Відзняв три музичні фільми: «З ніг на голову», «Новорічний романс», «Адам та обертання Єви». Перебуває в третьому шлюбі з Надірою Мірзаєвою, яка молодша від нього на 35 років. Має двох доньок – старшу Наталю та молодшу Ніну. Інна БОРИСОВА |
|||||
|