СЕРГІЙ ЖАДАН: «Я НЕ СОРОМЛЮСЯ СВОЇХ ПОЧУТТІВ» Найактивнішим з усіх іменитих авторів на Книжковому форумі, який тривав нещодавно в Києві, був Сергій Жадан. Читав публіці власні твори, виступав у ролі ведучого вечірок-виступів колег, презентував нових письменників. Втім Жадан не лише на літературних імпрезах, а майже завше такий енергійний, відкритий до персонального спілкування... Формальні інтерв’ю він давати ненавидить. Ледве вмовила. Розмову, до слова, почав Сергій... – Я пам’ятаю, як називається твоя газета! Але знаєш, якось не готовий зараз розводитися про сімейні цінності, ліпше давай про щось інше? – Гаразд, але спочатку дай просту відповідь на просте запитання: як вважаєш, чи є в інституту сім’ї майбутнє, чи вона як соціальна структура просто на наших очах конає й потроху відходить у минуле? – Може, я старішаю і це вікове, але схиляюся до першого варіанта. У мене тепер період дуже сентиментального ставлення до батьків. А про враження й теплі спогади дитинства я багато вже написав. Воно в мене було справді хороше. Зараз приходить усвідомлення того, як багато отримав за той час. З’явилося відчуття вдячності. Знаєш, коли говориш такі речі, то вони звучать якось пафосно-патетично й, можливо, мало хто повірить у щирість моїх слів, почуттів. Це якісь такі прості речі й прості слова, але при озвученні вони легко надаються до профанації. Тому, мабуть, що тут традиція така – казати про сімейні цінності, як про покійника: або нічого, або тільки хороше. Хоча я не соромлюся своїх почуттів. – Твій дім – то фортеця, майстерня, тиха гавань чи принагідне місце, до якого забігаєш, аби перевдягтися й виспатися? Потрібне підкреслити… – Та є в моєму домі потроху різного з усього того, що ти перерахувала. – У твоєму домі ніколи не буде… чого? – Журналістів ніколи не буде, то я гарантую. До мене дуже часто звертаються різні видання й телеканали з пропозиціями завітати до мого помешкання, подивитися, де і як живу, познімати, отримати розповідь про мій дім. Відмовляюся, бо це моя приватна територія, я її захищаю від зівак. Мабуть, саме через те, що до себе в дім чужих нікого не допускаю, тому-то й плітки різні виникають на цю тему. Хтось із журналістів відверто бреше, хтось домислює. Але мені самому вносити ясність якось не дуже хочеться, а надто подавати інформацію про кількість квадратних метрів, колір кахлів у ванні й таке інше. – Ти все ж таки мені залишив маленький шанс – поговоримо про дім твоїх мрій? – Так, маю божевільну ідею побудувати або купити будинок за містом. Десь у Слобожанській Швейцарії, на річці Сіверський Дінець. Постійне проживання в мегаполісі уніфікує людину, виснажує. І ще там бракує такої штуки, як можливість розширення території для життя. Бо міська квартира стала, фіксована річ – ти їй стіни не розсунеш, а дім можна добудовувати, перебудовувати. – Це буде сімейне гніздечко? – Не тільки. Я хочу створити комуну не комуну, а точніше – приватний дім, що виконував би й суспільні функції. Можливо, відкрию там радіостанцію або проводитиму пленери чи семінари… Бо усі ці творчі вечори, фестивалі й таке інше, куди виїжджаю, якимсь чином також мій приватний простір. Мені бракує якоїсь фіксації цього. Аби мав у місті галерею, музей, клуб чи бар, то все це робив би там. Таки спробую це реалізувати, бо то видається мені дуже важливою штукою. – Нагадує мікс із інтелігентської панської садиби кінця ХІХ сторіччя й кібуцу… – Чи комуну часів середньовіччя або початку ХХ століття. Так, я хочу зреалізувати комуністичний принцип співіснування. – На тобі можна побачити значки товариша Мао, а на обкладинках твоїх книжок – символіку країни «розвинутого соціалізму». Твої мрії про комуну – це ностальгія за СРСР? – Ні, у мене немає ностальгії, то нездорове почуття. І мрії про дім-комуну теж не мають спрямованості в минуле. Сподіваюсь, якщо мій проект колись реалізується, в ньому не буде ностальгійної туги за часами радянської імперії брежнєвського періоду. Звісно, зі свого дитинства ти виносиш якісь набори символів, стратегій та понять, що залишаються з тобою, їх постійно перезавантажуєш. У мене в «Анархії» багато ремінісценцій із вісімдесятих. Хтось може потрактувати це як ностальгію. Але я ніде не наголошую, що тоді було гарно, а нині погано, чи, навпаки, що тоді було погано, а тепер усе дуже класно. Я писав про той час, але без оцінних акцентів. – Тобто прогресивним соціалістом тебе вважають помилково й не пара ти Наталці Вітренко? – Ти ж розумієш, що Україна – це країна порушених означень, дефініцій. Тут сенси перевернуті догори дриґом. Фактично всі символи не відповідають своїм значенням. Компартія у нас складається з банкірів та олігархів, наші прогресивні соціалісти виступають за імперську агресію Кремля щодо України й інших незалежних країн. Мені подобається означення «прогресивний соціаліст» у прямому сенсі, в етимологічному значенні цієї словосполуки. Під цим я міг би підписатися. Такі соціальні, неполітичні погляди мені близькі. Але варто промовити на території України ці два слова, і тебе відразу зараховують до бестіарію з Марченко й Вітренко на чолі. – Тоді саме час поговорити про гроші. Скільки тобі для повного щастя потрібно? – Зараз маю в кишені якусь кількість грошей. Я не знаю, скільки саме їх у мене, але певен, що на найближчі кілька днів на звичайні витрати мені вистачить. Не хочу кидатися фразами, бо може прозвучати нещиро, але переконаний, що до грошей треба ставитися легко. А з іншого боку, зневажати гроші теж погано. На них не варто зациклюватися, бо тоді забагато втрачаєш свободи. Людина розумна, яка до коштів, побуту, всього матеріального світу ставиться уважно, це позитивна, зазвичай приємна, симпатична людина. – От ти до грошей ставишся легко й про дім тільки мрієш. Хоча варто лише погодитися на пропозиції політичних діячів, які ти часто отримуєш, пограти з ними в одній команді, й усі твої фінансові проблеми розв’яжуться самі собою… – Знаєш, з радістю витратив би якісь там сто тисяч доларів на свій омріяний дім, але заради цих грошей я не готовий йти на певні компромісні речі й від політичної метушні триматимуся якнайдалі, десь збоку. СіД-інфо Сергій Вікторович Жадан (23.08.1974, Старобільськ, Луганщина) – поет, прозаїк, есеїст, перекладач, живе у Харкові; автор численних поетичних збірок і прозових книг («Цитатник», «Балади про війну і відбудову», «Історія культури початку століття», «Марадона», «Біґ Мак», «Депеш Мод», «Anarchy in the UKR», «Гімн демократичної молоді» тощо). Твори Сергія Жадана видавалися в Англії, Білорусі, Вірменії, Литві, Німеччині, Польщі, Росії, Сербії, Хорватії... Юка ГАВРИЛОВА |
|||||
|