І помста моя буде жорстока! Привіт, Нато Торська! Півтора року тому в мене з’явилася суперниця. Коли про це дізналася, як кажуть, дах мій поїхав. Таке було відчуття, ніби мене засліпило сонце. Ніби я осліпла... Збожеволіла. Страшно зізнатися: я нелегально купила зброю (батько був мисливцем, тож стріляю чудово) і на початках хотіла її застрелити... Подруга порадила «поробити», але мені цього видалося замало. Захотілося чогось такого мстиво-вишуканого. А знаєш, чому так? Бо суперницею стала моя близька подруга. Класичний випадок, чи не так? Вона знала про всі мої проблеми й негаразди. Що в мене на обід і вечерю, коли ми з чоловіком востаннє переспали і чому в нас не вийшло... Я була для неї мов прочитана книга. Вона збагнула, як не треба чинити, і відібрала того, кого я любила понад усе. Так-от... Я вистежила їх. Коли спостерігала, як вони заходять у під’їзд багатоповерхівки, в якій вона мешкає, то піт лився з мене градом... Як я ненавиділа їх тоді!!! Піднялася сходами до знайомих дверей, залила клеєм для металу вхідний замок і зателефонувала її чоловікові. Сказала, що дружині стало зле, негайно приїзди додому... За моїм сценарієм я мала б милуватися, як вони гукають перехожих через вікно, аби викликали слюсаря. А вийшло так, що... подруга вистрибнула з шостого поверху й зламала обидві ноги та руку. Найжахливіше, що вона була вагітна (12 років не могла завагітніти!). А мій чоловік... перерізав вени. Але його врятували. Ніхто з них не знає, що я все підлаштувала. Умерти тепер хочеться... Що я накоїла??? А. Б., Тернопіль Ната ТОРСЬКА... Бідна, бідна А. Б... Не гнівайтеся, що кажу так, але можу тільки поспівчувати, що ви не змогли стриножити своєї помсти... І сталося те, що вже сталося... «Хто засудить жінку ревниву?» – запитували древні. Таки ніхто. Крім вас самих. І це вже суд ого-го якої проби! Власне, зараз він і триває. І якщо ви раптом вирішите вкоротити собі віку через муки совісті, то ліпше напишіть мені листа. Або п’ять. Або десять (teoretyka@yandex.ru). Навіть цілого щоденника, у якому виливатимете по краплі свій біль. Обіцяю читати і відповідати. Тільки змилуйтеся, не робіть дурниць! Не робіть!!! У вас тепер на руках двоє людей. І ВИ маєте їх виходити, зробити все, аби вони підвелися. Так, саме ви. А потім уже вирішуйте, казати їм правду чи ні. Й ось іще що. Чомусь ви так шпарко накинулися тільки на подругу, а чоловік ніби й ні до чого. Поміркуйте над цим, люба А. Б., його ж силоміць ніхто не пхав до іншої в обійми. Чому ж він там опинився? І чи не було в цьому й вашої вини? Моліться за них. Дасть Бог, виживуть. І ви не занапастите свою душу. А хочете – приїздіть. Вип’ємо кави. Поговоримо про життя. Тримайтеся. Ми ніколи не знаємо, чого чекати від інших. Бо часто не годні вирахувати, чого чекати й від себе також... |
|||||
|